Про вдячність собі та оточуючим

Існує припущення, що для побудови гармонійного спілкування людям цілком достатньо навчитись якомога частіше використовувати три чарівних слова: дякую, люблю, пробач. Сьогодні поговоримо про перше слово з трійки – «Дякую».

Ми досить часто чуємо від батьків, що діти тепер геть невдячні і нічого не цінують. Якщо починаєш розпитувати, які дії дітей будуть прийматись батьками як вдячність, то чуєш наступне: «Вони мають:

• не забувати казати нам «дякую»;

• розуміти скільки зусиль ми докладаємо, щоб вони мали все необхідне;

• цінувати, що ради них ми відмовляємо собі багато у чому;

• бути чемні і виконувати наші прохання і вказівки без прирікань;

• не змушувати нас червоніти за них перед людьми.

І тоді між рядками інколи помічається, що діти мають батькам «ноги мити, воду пити». Якщо у звичайній сім’ї дитина може заявити: «Я на світ не просилася», то у приймаючих сім’ях ситуація з очікуваною вдячністю може бути ще гостріша, бо ж по замовчуванню, акт порятунку «бідної, нещасної сироти» заслуговує глибокої і пожиттєвої вдячності.

Саме тому, на етапі прийняття рішення про усиновлення чи опіку варто добре розібратись з власними мотивами і очікуваннями. Найкращий варіант для батьків – це усвідомлення того, що діти в жодному разі не є нашою власністю, нашим продовженням (сімейних справ і бізнесів, захоплень і інтересів). Діти – це наші гості, яким ми можемо допомогти виявити і максимально розкрити їхні таланти та вчасно з любов’ю та вірою у їхні сили відпустити у доросле життя. Не варто вкладати у них власні ресурси лише авансом, розраховуючи на постійне емоційне і не тільки «відпрацювання у вигляді склянки води на старості років», адже тоді виникає питання, чи справді це про безумовну любов.

Не менш важливим є усім відоме правило: «Не виховуй дітей, виховуй себе». Завжди варто задавати собі запитання та замислюватися над тим, як часто ви дякуєте своїм дітям, партнеру, іншим людям, Богу.

Щасливі ті сім’ї, де дорослі діти віддають вкладену у них любов вже своїм дітям і їхня вдячність батькам є щирою і від серця, а не з примусу чи з обов’язку.

У Фонді «Рідні» вже кілька років є традиція. У зимовий період команда фонду проводить реколекції для дітей з дитячих будинків сімейного типу, якими опікується. Діти мають нагоду покататись на лижах , взяти участь у духовних розмовах і молитвах та попрацювати з психологами в групах та на індивідуальних консультаціях. Цього року наша команда психологів багато працювала з їх вмінням робити підсумки, аналізувати і дякувати. Відкриттям для багатьох стала практика вдячності власним помилкам і труднощам та можливість подивитися на них, як на життєві уроки і досвід.

Найпростіше дітям вдається дякувати Богу, а от собі за зусилля і досягнення, іншим людям за реальні і прості щоденні вчинки спершу непросто. Та з кожним днем помічати добрі вчинки інших стає простіше, а дякувати – ще приємніше. Щира вдячність собі та оточуючим, теплі обійми - ось, що значить дякувати серцем!

Автор: психолог фонду Олеся Верман.